Підтримка чи контроль: як відрізнити допомогу від надмірної опіки

Прагнення захистити від труднощів іноді призводить до протилежного ефекту: ми обмежуємо самостійність людини й вирішуємо все за неї.

У рамках кампанії «Взаємодій на рівних», спрямованої на зменшення стигми, стереотипів та упереджень щодо людей з інвалідністю, підготовлено поради, як розпізнати цю межу у щоденному спілкуванні та навчитися підтримувати, не перебираючи контроль.

Орієнтуйтеся на бажання людини, а не на власні побоювання. Замість «Я зроблю це сам(-а), бо тобі буде складно» запитайте: «Як ти хочеш це зробити і чи потрібна моя допомога?»

Залишайте право на власні рішення. Бажання захистити людину від будь-яких труднощів зрозуміле. Але інвалідність не позбавляє права обирати, пробувати, змінювати рішення та здобувати власний досвід.

Поважайте особисті кордони та приватність.

Не контролюйте листування, особисті справи чи рішення людини без її згоди. Допомога не дає права втручатися в усі сфери життя людини з інвалідністю.

Поважайте відмову від допомоги.

Якщо у відповідь на пропозицію ви чуєте «Ні, дякую» — прийміть цю відповідь. Не наполягайте лише тому, що вам здається, ніби так буде «краще».

Не вирішуйте за людину, що їй потрібно.

Навіть найближчі люди не завжди можуть знати, що буде комфортним для іншого. Краще запитати, ніж діяти на основі власних припущень.

Підтримуйте автономію, а не закріплюйте залежність. Автономія — це не обов’язково робити все без сторонньої допомоги. Це передусім можливість самій визначати, яка підтримка потрібна, коли і в який спосіб.

Турбота не повинна ставати обмеженням самостійності. Взаємодійте на рівних!

__________________

Цей інформаційний продукт став можливим завдяки щедрій підтримці, наданій Урядом Сполучених Штатів Америки. Зміст є відповідальністю Моментум Вілз фор Хьюменіті та не обов’язково відображає погляди Уряду Сполучених Штатів Америки.

Громада у соцмережах: